У сине море сонце ясне тоне,
І своє світло нїби кров червоне
По всїй країнї доокола сїє, —
А там зазульку в гаю десь чувати,
А там звіночок став селом ковати,
Там в борі вітер листьом шелевіє:
Пречиста Дїво радуй ся Маріє…
Пречиста Дїво радуй ся Маріє!
Он молод жовняр ляг си на мураві,
Личко студене, шати му кроваві,
Розстрілен нинї, бо — самий не вміє…
Камратя яму темну му вкопали,
І на спочинок бідного в ню склали;
Уже не скаже, як звінок запіє:
Пречиста Дїво радуй ся Маріє…
Пречиста Дїво радуй ся Маріє!
Під плотом сїла одовиця мати,
До себе тулить бідне сиротяти,
І плаче ревне, серденко їй млїє, —
Ба вже не плаче, вже і не голосить,
Склонила голов, більше не підносить,
Зірницї плачуть, а звінок нїміє…
Пречиста Дїво радуй ся Маріє.
Пречиста Дїво радуй ся Маріє!
Там онде блудить сплакана дитина,
Без тата, мами, бідна сиротина,
Нїчо не їло, душечка му млїє, —
І хоче в хату бідня навернути,
Господар псами тровить єго, чути:
Верескло, впало, кров ся з ніжки лїє…
Пречиста Дїво радуй ся Маріє.
Пречиста Дїво радуй ся Маріє,
Бо я не можу… Вшак я маю душу,
І чути мушу, і дивити мушу,
Що тут на світї, ах тутки ся дїє!
Да як до гробу зложуть моє тїло,
Де темно, тїсно, студено, зотлїло,
Де нич не плаче, де усе нїміє, —
Пречиста Дїво радуй ся Маріє!