Знову ніч, і знову ранок,
і поклони, і молитва,
і в старій душі тривога,
сумніви і неспокій.
Аж нараз почувся стукіт —
на горі хтось, по закону,
каменем о скали стукав,
старець стуком відповів.
І спускається на шнурі
кіш з поживою для нього,
а на дні коша біліє
запечатане письмо.
Затряслись у старця руки:
на письмі слова знайомі,
український той скоропис
і знайомая печать.
«Старцю чесному Івану,
що в Афонській самотині
шлях важкий, тісний верстає,
шлях, показаний Христом,
православні з України,
зібрані у місті Луцьку
на братерськую пораду,
шлють благання і привіт.
Богу дякуєм святому,
що про нас не забуває
і важкії нам спокуси
шле для нашого добра.
Що важкі його удари
нас кують, мов те залізо,
з жужелиці очищають
і гартують, наче сталь.
Богу дякуєм святому
й молитвам тих богомольців,
що тягар хреста на плечі
за братів своїх беруть.
Ласкою його святою
й молитвами богомольців
стоїмо ще твердо в вірі
і не тратимо надій.
Б’ють на нас і явно, й тайно
вороги непримиримі,
напасти, і брехні, й зради
нас підкопують і рвуть.
Відреклись нас сильні світа —
і князі, і воєводи —
кинули Христове стадо,
за мамоною біжать.
Наші пастирі духовні
поробилися вовками,
шарпають Христове стадо
і отруту в душі ллють.
Мов голодний лев пустині,
так ричить у нашім горю
голос лютої наруги:
«Де ваш бог? Де ваша міць?»
Тим-то ми, маленький човник
серед хвиль отих бурхливих,
з молитвами і сльозами
раду радити зійшлись.
Тямлячи слова Христові:
царство боже — труд великий,
і трудівники одні лиш
завойовують його, —
тямлячи твою науку,
що, як пастирі нас зрадять,
треба нам, самому стаду,
про своє спасення дбать, —
обмірковували разом,
як би нам від сеї бурі
хоч малесеньким оплотом
церков божу захистить.
І прирадили зібрати
в одно огнище всі сили,
щоб велике, спільне діло
поспівало і росло.
І отсе шлемо до тебе,
чесний батьку наш Іване,
своїх братчиків з благанням:
будь ти нашим стерником.
Поверни ти на Вкраїну,
загрівай нас своїм словом,
будь між нами, мов та ватра
у кошарі пастухів.
Ватра, що холодних гріє,
дає світло серед ночі
і лякає злу звірюку,
душі радує живі.
Будь ти нам духовим батьком,
будь нам прикладом високим,
будь молитвою душ наших,
нашим гаслом бойовим.
Поміркуй: тяжкі негоди
насаджають в душах злобу,
ненастаннії наруги,
замуровують уста.
Поміркуй: неправда й кривда,
як та хижая вовчиця
у своїм гнізді смердючім,
родить хижих вовченят.
Поміркуй: лукавство й зради
убивають правдомовність,
а в кого затруте серце,
той отрутою й плює.
Батьку, батьку! Люте горе
вже калічить наші душі;
вовченята, хоч беззубі,
вже повзають серед нас!
Батьку, батьку! Від ударів
гнуться наші чола й спини,
і отрутою страшною
накипає нам душа!
Покажися тут між нами,
як старий борець незламний!
Один вид твій нас, похилих,
напростує, покріпить.
Слухай, рідна Україна,
стара мати-жалібниця,
голосом плачливим кличе
своє любеє дитя.
Врем’я йде на неї люте,
перехресная дорога
перед нею — хто покаже,
яким шляхом їй іти?
Не згордуй же сим благанням!
Поспішай спасати матір!
Може, голос твій і ум твій
все поверне на добро».
А на верхнім боці карти
припис був: «Післанці руські
ждуть на відповідь до завтра,
завтра будуть на скалі».