У Веронї гей на брамі камяннїї,
Там стояли три жовняри молодії;
Як стояли, так стояли, говорили:
Бодай би ся ясні мури розвалили!
Не так мури камянії, як ті брами, —
Заплакала стара ненька сльозоньками.
Не плач мати, не плач моя, не жури ся,
Маю-ж бо я що убрати, подиви ся:
Маю кабат, маю зброю, в чім ходити,
Тече кровця річеньками, є що пити.
Не так пити пропивати, як гуляти, —
Чисте поле романове, моя мати.
Ходить жовняр молоденький на патроли,
Аж там летя, підлїтають три соколи.
Ой соколи, ой бистрії, де бували?
В чистім поли романовім попасали;
Попасали білі руки, чорні очи,
А все того буковинські парубочі.