В далекій рідній стороні
Я слухав ланцюги одні;
Їх стони в душу залягли,
Любові змалку налили
До люду вбогого мені.
Я не затямлю днів отих,
Щоб звук кайданів трохи стих;
Ночей я навіть не знавав,
Щоб суму він не навівав
Замісто чарів золотих.
Куди б не давсь — і досі скрізь
В ушах болючу чую різь;
Увесь дрижу, хоча б здалік
Невольник пута проволік,
Мені забрязка ніби зблизь.
І я молю, щоб тяжкий звук,
Мов безнадійний гробу стук,
Пошвидше стратив вдасть свою
В моєму бідному краю —
Краю невольництва та мук.