ЗБИГОНЬ
коби в тебе було удатноє серце;
був бись кругавцеві видер сву дорогу,
коби в тебе були драві острі єми;
ти бись був погубив кругавця злобного,
коби ти був твердий мясожравий зюбец».
— «Ну ж, сумний молодче, жени на Збигоня!
В тобі преудале на ворога серце,
в тебе проті нему зброя кріпка, остра,
в тебе му в голову тяжкая бардиця».
Миттю молодец долів, — долі темним лісом.
Взяв на себе зброю й на рамена барду,
Спіє лісом темним к городу твердому.
Став у тверд-го̀рода,
ночі, — всюда темно, —
товк пястуком сильним.
«Кто там?» — слова з замку.
— «То я, ловец блудний».
Розверлись ворота.
Товк пястуком сильним;
розверлися вторі.
«Де владика Збигонь?»
— «За великов світлицев».
Там Збигонь збиточний, там плаче дівиця.
— «Гей, одчини ловцю!»
Не одчинив Збигонь. І розбив бардицев
двері дуж молодец і розбив бардицев
голову Збигоня. Всюда бігав замком
і всьо потовк в замку. В своє красной діви
лежав до розсвіта.
Прийшло раннє сонце верх дерев у город,
прийшла нова радость в молодецьке серце,
що сву красну діву держить в руках сильних.
«Чия то голубка?»
— «Ухватив ю Збигонь;
Як мене тут в'язнив,
так ю в тверд-городі».
— «В ліси з тверд-города!»
В ліси полетіла, і туда літала
і сюди літала, з дерева на дерво
зо своїм голубцем, з голубцем сипляла
на одній рокиті.
Зрадовалась діва зо своїм молодцем,
ходить сюда-туда, всюда, куда схоче,
з миленьким сипляла на одній постільці.