ЛЮБУШИН СУД
на розложисте сіла оконце,
в отців золотім Любушинім дворі,
в отців дворі святім Вишеграді;
горює і сумно нарікає.
Лиш се вчула єї сестра рідна,
рідна сестра в дворі Любушинім,
молит княгиню внутрь Вишеграда
перед воротьми встановить правду,
обох єї прикликати братей
і по закону їх розсудити.
Каже княгиня виправить посли
по Зутослав з над білой Любиці,
куда красні дуброви ся стелять,
по Лютобор з горба Доброславска,
де Орлицю Лаба випиває.
Ратибора від гор Кирконоших,
де Трут дуже люту сань умертвив,
Радована з камінного моста,
Ярожира з бердів бистрорічних,
Стрезибора з над Сажави ладной,
Саморода з над Мжи сріброноші,
по всі кметі, ляхи і владики,
по Хрудоша і Стаглава братей,
сварящихся за східи отцівські.
Лиш ся зняли ляхи і владики
в Вишеграді (в столиці Любуші),
по родові веський свому станув,
ступит княгиня в яснобілій різі
на отецький престіл в славній соймі.
Дві премудрі виступили діві,
виучені в віщбах витязівських.
У одной суть дошки правдодатні,
меч у другой, кривди караючий;
протів ним поломінь правдозвісна
і під ними вода святосудна.
З отцівського стола золотого
почала княгиня говорити:
«Мої кметі, ляхи і владики!
Сесю братем розсудіте правду,
що ся вадят о спади отцівські,
о отецькі спади між собою.
По закону богів вікожизних
обом в одній пробувати власті
або рівнов розділитись міров.
Мої кметі, ляхи і владики,
виповіди мої осудіте,
чи по вашому они розуму.
Сли не по вашій они суть гадці,
встановіте, як би іншим чином
помирити сколочених братей».
Склонилися ляхи і владики
і почали стиха говорити,
говорити стиха між собою,
і хвалити єї виповіди.
Встав Лютобор з Доброславска горба,
яв такоє слово говорити:
«Славна княгине з отцівского стола,
із отцівского стола золотого!
Розмислили ми твої виповіди.
Збери голоси по народу свому».
Судні діви голоси збирали,
в судину їх святую збирали
і да́ли їх ляхам викликати.
Встав Радован з камінного моста,
Яв голосів числа проглядати
і більшину прокликати в народ,
в народ на сойм, зобран за для суда.
(«Оба рідні браття Кленовичі,
рода давного Тетви Попеля,
котрий прийшов з повки чеховими
в сі дебелні землі чрез три ріки —
погодітся в отечні села,
там вам обом разом панувати».
Встанув Хрудош від кривой Отави,
по утробі му ся жовч розлила —
лютостю всі тряслися сустави,
махнув руков, ревнув ярим туром:
«Горе птицям, сли в їх гнізді змія,
горе мужам, де жена владнує!
Мужу мужам владнувать подоба,
первісткові спадь дати, се правда».
Встала Любуша з золотого стола,
Рече: «Кмети, ляхи і владики!
Чуєте мою осьде поганьбу,
судіть самі по закону правду.
Вже не буду судити вам сварки,
звольте мужу помеж собов рівну,
щоб зелізом владнував над вами —
рука діви слаба владнувати».
Встав Ратибор від гор Корконоші,
взяв такеє слово говорити:
«Нехвально нам правди йськати в німців,
по закону правда в нас святому,
що ю наші принесли отцеве
в сі дебелні землі чрез три ріки…»