Докучило підшивати
Подертії сита,
Пішов циган молотити
За торбину жита.
Пішов таки недалечко, —
До свого сусіда...
От молотить та й молотить
Зрання до обіда.
Перекинув, може, з копу,
Хтів би й попоїсти,
Та господар, як на збитки,
Не дає і сісти.
То наймита з ним поставить,
А то сам молотить.
Потягає бідний циган,
Аж піт з нього котить.
Перекинув копи зо дві.
Ба, вже і смеркає.
«Чи не годі з нас, панотче?»
Сірома питає.
І господар спочив добре
Та й до нього каже:
«Помолотим іще трохи,
Заким сонце ляже».
Знов молотить бідний циган,
Аж піт з нього котить,
Виглядає поза хату,
Ба, вже й місяць сходить.
Іскривився сіромаха,
Спину нагинає.
«Чи не годі з нас, панотче?»
«Або що?» — питає.
«Та щось,— каже, — не то світить
Край ваших віконців!»
«Як то, — каже, — не то світить?..
Та ж то братик сонців!»
Коли братик — так і братик,
Нічого чинити;
Мусив бідний циганюга
Всю ніч молотити.
На другий день той із хати,
А циган у хату.
«А, здоровенькі, панотче!
Чи не можна б плату?»
«Можна, — каже, — чом не можна,
Як не дати плати?
Ходім, — каже, — до засіка,
Будем насипати».
Прийшов циган до засіка,
Торбу підставляє.
Пішов гарнець, пішов другий.
«Чи годі?» — питає.
«Насипайте іще!» — каже.
Сипле той і п'ятий.
Ба вже сипле і дев'ятий.
«Чи не годі, брате?»
«Ні, не годі!» Насипає
Цілу мірку жита.
Коли гляне — аж там торба
До мішка пришита.
Іскривився пан господар,
Голову схиляє.
«Чи не годі із вас, куме?»
«Або що?» — питає.
«А щось, — каже, — ваша торба
Та підшита чорним...»
«Підшитая?., насипайте!..
Та ж то братик торбин!»