СПОВІДЬ НАЛИВАЙКА
Вкраїна гине, пута носить…
Здобути волю — в тім мій рай!
Ще неня з сестрою вливали
Той пал до серденька мені,
Як над колискою співали
Про час завзятої борні:
Вкраїнець, либонь, перед ляхом
Не опадлючений був страхом,
Супоні рабства не волік
Гидких тиранів та шулік.
Як вільний з вільним, рівний з рівним,
Братались ляхи й козаки,
Та зникло примраком марівним
Оте єднання залюбки.
Мов ненажерних круків зграї,
Жид, уніат, литвин, поляк
Мордують нас у нашім краї, —
Опанував народом ляк.
Давно закон дріма в Варшаві,
Скрізь чути стогін голосний…
Усе побачивши в неславі,
Я спалахнув мов навісний;
Злоби ніщо вже не вгамує;
Мій зір похмурий та смутний,
Душа без вільності сумує.
Єдина мрія день і ніч
Слідкує тінню безперіч;
Не дам я ради сам з собою:
Ні в ріднім затишку степів,
Ні серед табору чи бою,
Ні в церкві, слухаючи спів.
«Вперед», — шепоче голос стиха:
Зітнути ворога час б'є!
Я знаю: не минути лиха
Тому, хто першим повстає
Проти утисників народа;
Мене десь доля посила…
Коли, скажи, чи ким була
Без жертв осягнута свобода?
За край я голову складу, —
Заздалегідь все уявляю,
Але на все хоробро йду
І жереб свій благословляю!