Бездонний провал сатанїє
І грозить і зьвірить ся хлань,
Із хланї, що вітер повіє,
Морочить тьма стонів, зітхань.
Скрегоче, гуде у темряві
І клубить ся чорним вужем,
Аж блисло огнями у тьмаві!
Який се заклятий терем?…
То пекло! у нїм херувими,
Що впали в визвольній борбі —
Риданнями плачуть страшними,
Що — сили не мали в собі!…
Хоч плачуть, долонї стискають,
Ненависть палає в очах —
До неба сто рук витягають,
А небо — сповилось в імлах…