Ти була мені краща, ніж очі, —
Світлом жизні, що зорею ночі,
Я не зваживсь і раз погадать,
Не втішався у мрії судьбою, —
Поділить свою долю з тобою,
Чистих радощів вкупі діждать.
В грудях билось єдине жадання:
Щоб тебе не спіткало страждання,
Щоб минула година лиха,
Щоб була ти щасливою в світі, —
То не мав би я іншої хіті,
Най там серце кого не коха.
Але й те побажання нікчемне,
Як не зичив, осталось даремне,
Не справдилось і трохи воно.
Швидко згасли надії кохані;
Твоя зірка блиснула в тумані…
У труні спочиваєш давно.
Та крізь сльози я чую неначе:
«Друже, кинь піклування гаряче;
Є дорожче від мене — боліть…
Будь твердим, випливаючи в море;
Край знесилили нужда та горе…
Чи тобі ж у коханні зітліть?»
О мій раю! Ти там, в домовині…
Геть боління!… Я дужий віднині,
За вітчину готовий лягти…
Віє жвавістю в мене розлука:
О, яка б то судилася мука —
Нам у рабстві кохання нести!