Несли твою труну. Тремтіли ґрона — бризки
на віях яворів,
а вечір похиливсь так низько, низько — низько —
ще мрів — про ранок? — мрів.
І плакали — чого? — старі — старі мотиви,
старі слова —
сочили тугу вижатої ниви,
погаслих сподівань.
А я мовчав. Як ти. Як ти мовчиш і досі.
І болюче, так болюче мені:
навколо скрізь молилась осінь,
а ти була в труні.