Кастальської води напившись із криниці,
Тобі приношу дар, ума мого цариці.
Любов Хадизину в тобі благословляю
I Магометовим стихом тебе вітаю:
Хадизо — світ очей Пророка Магомета,
Звіз да поезії, вінець ясний Поета!
Хадизо, радосте і славо Магомета!
Пишаєшся в душі прихильностю Поета
І ходиш у вінку з блискучої лилії
Та з листу вічного спасенної надії.
Пишайся: твій вінок вовіки не зав'яне,
Вовіки житиме ім'я твоє кохане.
Тобою, праведна, живе Поет і дише,
З тебе високе він в своїх поемах пише.
Його пером твій дух пречистий управляє
І серце огняним иатхненнєм надихає.
Прийми ж сей дар малий від серця мовчазного,
Від сховища, тупим умам недоступного.
Серед недолюдків, що дурять Україну,
В тобі знаходжу я порадницю єдину.
Ти, мов араблянка безсмертна Магомета,
Піддержуєш свого самітнього Поета!
Зневаживши орду письменно темну, злющу,
Ти віруєш в його роботу невмирущу.
Твій дух його немов на крила підіймає,
І серце огняним иатхненнєм надихає!