В вікні стає ось і з зорою
Веде розмову тиху,
Благає Господа за мною,
Щоб відвернув все лихо;
Щоб сина їй беріг, вертав
До рідненького краю…
Добраніч, матінко моя!
Тебе я споминаю.
А батько сів понуривши
Чоло, і люльку курить;
Далеко мисли десь пустив —
Чогось то він ся журить?
Ой знаю я той смуток твій
І мисли твої знаю!
Добраніч, батьку рідний мій!
Добраніч, рідний краю!
Ой знаю я ще там в долі
Про ту одну дівчину:
Шиття зложила на столі —
Для братчика хустину,
А в оці блиснула сльоза…
Й тебе я споминаю:
Добраніч, сестронько моя!
Добраніч, рідний краю!