Батьковим тїням.
Така осїння, сїра смута
Тебе взяла із мого дому,
Відвічна Тайна незбагнута
Упокоїла твою втому.
Така безсонїчна година,
В якій останні рожі жовкли,
Тебе взяла від твого сина…
Уста твої на віки змовкли…
Роздерли шати хризантеми,
Вікно вмивало ся слезою,
Ридав мій дім, мої тереми,
Кождий кут плакав за Тобою.
Скрізь — надходячий сумерк ночи
Гасив останні блески днини,
Твої на віки згаслі очи
В останнє мили дві слезини…
- - - - - - - - -
Пращай!… Ітимуть днї рядами,
Аж зрине ранок мого сьвята…
Та чи з Тобою, з всїми вами,
Стрінусь в долинї Асафата?…