Ой сїв же він при столику,
При світлї думав,
Писанєчко дрібнесеньке,
А він го читав.
Писанєчко дрібнесеньке,
Листочок як снїг;
Склонив же він головоньку
К столови на ріг.
“Ой ненечка старенькая
Ми пише в-одно
Що там зима тяженькая,
А їй студено;
“Нема, нема єї кому
Врубати дрівець,
Бо їй синок, оден в дому —
Цїсарський стрілець”.
І схопив ся як поломінь,
Полетїв як птах,
А вітер з ним не йде в догінь,
Бо годї му так;
Бо він летить до матоньки
Старої домів,
Дрівець єї врубатоньки,
Би хатку нагрів.