Ой зникнули скоро
Лїта молодії,
Мов хвилї, забігли
І щастя, й надїї.
Часи золотії
Кудись залетїли
І сила змарнїла
У дужому тїлї.
Від думки, від скрути
І кров застигає —
Вже зрадило й теє,
Що кохав без краю.
Як билину вітер —
Козака хитає,
Зіма вид морозить,
Сонце припаляє.
Йшли лїта, минали, —
Я вкрай підтоптав ся,
Жупан мій козацький
Давно вже подрав ся.
Без щастя й кохання
По сьвіту блукаю:
Втечу я від горя, —
Біду зостріваю.
Так дуб ріс зелений
На скелї високій,
Тепер лежить долї,
Гниє одинокий…