I
Ой у полі край дороги
Рожа пишна червоніла,
Рожа пишна... запашная...
Ой ти, роже червоненька!
І увечері й уранці,
Все на тебе дивлючися,
Звеселявся, любувався
На твої квітки пахкії,
Й не проходив ні разу,
Щоб від тебе я відходив,
Не скропивши твого листу,
Не скропивши твого цвіту
Слізьми гіркого розстання,
Роже пишна, роже свіжа,
Червоненька, запашненька!
Раз приходжу я уранці —
Що се?.. Вже квіток немає:
Рожа пишная зав'яла,
Рожа пишна облетіла!..
II
Ой у рідній у матусі
Красувалася дівчина,
Чорнобривая Маруся;
І старенькая Марина,
На Марусю дивлячися,
Звеселялась, потішалась
Білолицею дочкою...
От було настане празник;
Люд хрещений йде до церкви —
Хто — щоб богу помолитись,
Хто — щоб дякувати богу;
Йде до церківки й Маруся.
Як увійде в божу церкву —
Всі й обернуться до неї,
І забудуть про молитву...
От така була Маруся,
От така була чорнява!
Мова ця дійшла й до мене;
Я приїхав до Марини,
Щоб побачити Марусю.
Ось приїхав, от я в хаті
І питаю: «Де Маруся?» —
«От вона, коли вам треба!»
І побачив я Марусю
У квітках, стрічках, намистах,
Наче в церківку зібралась
Повінчатися із милим...
Тільки щоки щось поблідли,
Ясні оченьки закриті,
І не дише... і лежала
У труні моя Маруся!..
І загадав я пишну рожу,
І заплакав по Марусі!