Пізнав я той смуток, що скранї не клонить,
І сльози, що в серцї на днї леденїють,
А слїз тих зїниця нїколи не ронить…
І регіт крізь сльози. Слова каменїють…
Страх душу питає, куди йде дорога?…
А крик мій мовчаннєм ридає у груди,
Нїм з гнїву і страсти зродив ся — —
Лишає ся жалість велика на Бога…
Я мав своє щастє!… іділлю осяйну…
Де дїлось? умерло!… Нїм сон той проснив ся,
Роскрили ся очи — — — — — —
— — — — — — Таку саму тайну
І ти маєш брате!…