center|350px
Не у гості, а на кості
Ходили козари.
Та не пиво ж і їм буде,
А кров та пожари!
Вже зібрався Олег віщий
На вражу недолю,
Їде конем білогривим
По чистому полю.
Блищить броня цареградська,
Шелом аж палає,
І кінь його білогривий
Соколом ступає.
Олег їде чистом полем,
Грає білогривий, —
Але хто ж то коло гаю,
Як молоко, сивий?
Лиш палиця коло нього
Та гуслі без струнів…
То великий старець божий,
То віщун Перунів.
І Олег до того старця
Коня повертає,
Через сідло поклонився,
Віщуна питає:
«Скажи мені, старче божий,
перунів пророче,
чи живо я, чи не живо
сплющу свої очі?
І не бійся і не тайся,
Я дармо не схочу,
Я за слово правдивеє
Тебе озолочу…»
«Та мені-то, — віщун каже, —
Нічого боятись,
А золотом твоїм, княже,
Не озолочатись.
Не ношу я срібла-злота,
Князів не боюся,
А що буде із тобою,
Я не потаюся.
Щасливий ти, пане княже!
Недолі не знаєш,
Та, як будеш умирати,
Мене спогадаєш.
Слава твоя, княже, ходить
Помежи землями,
В Цареграді прибиваєш
Ти щити на брамі.
Тебе, княже, не спиняють
Ні яри, ні гори,
Під тобою затихає
І синєє море.
Твої броні золотої
Мечі не рубають,
І острії вражі стріли
Помимо літають.
Під тобою й білогривий
Чинить твою волю:
То літає, як шалений,
По вражому полю,
То спиниться, як камінний,
Як вудила здвинеш, —
А все-таки ти од нього,
Ти од коня згинеш!»
І подумав Олег віщий
Та й не довіряє,
Через гриву похилився,
Із коня злізає,
І крутую шию гладить,
І став промовляти:
«Жаль великий мені, коню,
Тебе покидати!..
Таж ми разом, вірний коню,
Вийшли з Новгороду.
Разом пили і мутили
Дніпровськую воду.
Таж ми разом, вірний коню,
Пролітали гори
І ходили за славою
Аж за синє море.
І, як щита в Цареграді
Прибивав до брами,
На твоїх стременах злотих
Я стояв ногами.
Тепер годі, вірний коню,
Йди собі гуляти,
А мені в твої стремена
Більше не ступати!..
У стремена не ступати,
В сідлі не сидіти
І з тобою в чистім полі
Вітром не летіти…
Гуляй собі, вірний коню!
А ви, мої діти,
У зелену паполому
Коня одягніте,
І давайте йому пити
Із мої криниці,
І давайте йому їсти
Ярої пшениці!..»
І вірнії його слуги
Білогрива взяли,
А другого — вороного
Князеві подали.