Ніч; небосхил туманіє;
Сніг окрив куток,
Стужа гірше скаженіє,
Пражить до кісток.
Сплять покійним сном хатини,
Напхані людьми…
Сторож тишу самотини
Рушить чобітьми.
Змерз, а плута по дорозі, —
Хуга йме всього;
Посивіла на морозі
Борода його.
Хоч би місяць блис потрошку…
Де той ранок є?
І з журби в чавунну дошку
Якось сумно б'є.
Розкачалась, завиває
Дошка голосніш;
Дужче серце заниває,
Туга — дошкульніш!