Лисиця-жалібниця.
Ніколи зла і кривди не чинити!“
Як-би ж то правдонька щербата не була,
То може й справді-б так жила.
Раз, на калині недалечко, —
Углядила вона гніздечко, —
Сиділи пташки там,
„Ох, каже, як не гріх котам
Таких малесеньких, безвинних не жаліти!
І їм-же хочеться на світі жити…
Ну вже коти! десь на́-лихо вони
Вродились, вражії сини:
Не тілько в-день — в-ночі поживу бачуть,
Не бачуть тілько, як горюють в світі, плачуть…
Зажирливих пройдисвітів таких
Я перевішала-б усіх“…
І жалібниця щось сказати ще хотіла,
Аж пташки із гнізда до-долу якось лап —
Лисичка зараз хап та хап:
Прехорошенько всіх поїла…
Як жалібно співати почала,
А он на що́ звела!
Лукавий чоловік словами нас голубить,
Неначе всіх і жалує і любить,
Для правди, для добра живе,
Як по воді пливе;
А близче придивись ти —
І видно, що виля́ хвостом:
Помажу, мов, медком,
Солодче буде з'їсти.