ЕЛЕГІЯ
Співаєш ти (всяк згодиться) прегарно;
Але послухай, як шепоче ліс…
Гей, нум туди, за межу тих завіс,
Де стогнуть вбогі, де ридають марно…
Що ж та любов? Вона не варта слів…
Ось подивись, яка усюди крів!
Забудь пісні, мовляв, отрути повні;
Прислухайся до гомону в гаю,
До бур та вод у рідному краю,
Збагни хоч раз їх думоньки безмовні:
Вони тобі розкажуть про старе
Або й нове, що мука забере.
Ти заспівай лиш краще про сірому,
О вилонько кохана та сумна:
Як гине сила, молодість кона,
Як братом брат крамує без сорому,
Як бідолашна плаче удова
З сирітками… Для пісні річ нова!
Так заспівай мені мерщій, чи годі!
Болить та б'ється серденько моє…
Воно загине… Де ж та пісня є?
Опам'ятайсь, поруш його насподі,
Поки не зникло слухати пісні,
Де смерть глуха та слізоньки одні!