Вовк і Вівчарі.
Коли на те вже Вовк удався.
Щоб овечок давить!
І сей раз він туди-ж попхався.
Тихесенько кошару обійшов;
Прислухався — не чуть, мерщій на тин зопявся,
Зиркнув — та й охолов:
Вівчарики прехорошенько
Найкрасчого баранчика взяли
Та й патрають гуртом, а кунделі,
Мовчать, лежать собі смирненько,
Неначе-б то усім їм там,
Кудлатим гаспидським синам,
Позакладало… мов не знають,
Що́ перед ними виробляють! —
Дивився Вовк, дививсь,
Здихнув — та й знов у степ поплівсь,
Та й каже: „де та правда ділась?!..
Яка-б тут шарварка зробилась,
Який би гомін підняли
І Вівчари і кунделі,
Як-би мені таке зробить схотілось!“…
На сей раз приказка здалась:
Що́ де-кому, мовляли, можна — другим зась.