Фінал.
За сонцем лугами вела мене туга
І туск сього сьвіта — на гори,
Далеко — далеко від берегу Буга,
Невже там загубить ся горе?
Я станув на шпилю… Шуміли вершини,
Їх шумом строїв я сопівку,
Іду я, від шпилїв мельодія лине,
Вітрець виграває веснівку!
Займаєть ся небо, йде зазоря днини,
Зміняють ся в день темні ночи,
В душі виринають забуті картини,
Сльозами жемчужять ся очи…
За сонцем лугами вела мене туга
І туск сього сьвіта на гори,
Вернув я на доли — і знов темна смуга,
Жура йде за мною і горе…