Пошли їм, господи, відраду,
Хто в добу душну та суху,
Неначе старець мимо саду,
Бреде по спеклому шляху.
Хто зазирає попід тинком
На буйну зелень деревин,
З їх недоступливим сутінком, —
Любує з розкоші долин.
Не про їх долю невмолиму
Зріс райський затишок-краса;
Не про їх долю пасмом диму
Струмець водотриску звиса.
Схов мармуровий дарма з листу
Їх зори вабить-приверта;
Хоча б росиночку перлисту —
Скропити раз смажні уста.
Пошли їм, господи, відраду,
Хто, вік свій тягши жизнь лиху,
Неначе старець мимо саду,
Бреду по спеклому шляху.