Промовляють дїти: „Тату!
А чия се тут пшениця
Скрізь широкими ланами
Розлягла ся — колосить ця?“
— Це усе моє та ваше.
Трохи батьківщини взяв я,
Трохи — посагу від мами,
Трохи — сам уже придбав я.
— Але люблячи як брата
Мужика — йому вживати
Всї поля оцї дозволив,
Хоч, звичайно, не без плати. —
„А який же тато добрий!
Мужики с тії пшеницї
Будуть їсти, дуже раді,
І франзолї, й паляницї.“
— Нї, мужик франзоль не любить:
Суперечучись с панами,
Любить все він годуватись
Житняками-гливтяками,
— Та ще висївок і в тії
Любить на щось намішати, —
Через звичаї мужичі
Й смак мужичий мусїв стати. —
„Він не їсть франзоль? Так на що-ж
Любить він вживать пшеничку?“
— Глитаям її він любить
Продавати за дурничку;
— Гроші-ж любить за податки
До скарбницї він возити, —
От такий той смак мужичий
І мужичий звичай, дїти! —