Як з тобою ми зустрілись
На шляху широкім,
Ти заглянув мені в душу
Своїм добрим оком
І порадив мене щиро,
Куди прямувати.
Довго йшов я, та й прибився
До рідної хати.
Не пійду я дальше хати,
Мій коханий брате;
Буду в хаті я співати,
На бандурі грати.
Ой чи в нас же в рідній хаті
Нічого згадати,
Нічим тугу розігнати,
Вгору дух підняти?
Наша хата була здавна
На всім світі славна, -
З того давна, як вітала
Короля Степана.
Убиралась наша хата
Пишними квітками;
Обливалась наша хата
Кров'ю і сльозами.
Вилітали з неї в поле
Орли за орлами;
Обгортали нашу хату
Литвини з ляхами.
Обгортали та вткали
Усім шляхами
Перед нашими шаблями,
Довгими списами.
Нашу хату турки й німці
За морями знали,
В нашу хату з усіх земель
Подарунки слали.
Було гучно, було бучно,
Та встав брат на брата, -
Ой замовкла, похилилась
Наша рідна хата.
Ой німує, ой сумує
Наша вбога хата.
Що багатий одцурався
Убогого брата.
Задзвоніть же в німій хаті,
Бандурнії струни!
Розкривайтеся, святії
Предківськії труни!
Оживи, красо дівоча,
В кобзарському серці!
Нехай серце усміхнеться -
І слізьми заллється.
Оживи, козацька славо,
У бандурних струнах, -
Нехай предки звеселяться
У забутих трунах;
Нехай мовлять живе слово
На всю Україну -
І ззовуть усю родину
У с́ем'ю єдину.
А ти, друже мій Іване,
Прийми мою дяку,
Що колись порадив щиро
Мене серед шляху.
За порадою твоєю,
Я прибивсь до хати, -
Годі по світу блукати,
Дороги питати!