Мов синяя стрічка, Донець під горою,
Круг його ліси та широкі луги;
Мов килим шовковий, здаються весною
У квітах пахучих його береги.
А там зеленіє гора за пісками.
Через гору стежечка геть простяглась,
Пішла по байраках, горами, степами,
І в двір аж у панських будинків як-раз.
За тії будинки ховається сонце —
Далеко та тінь полягла по луці;
І дівчина гарна стоїть край віконця,
І перстень аж сяє на білій руці.