МАРНЕ ДОЖИДАННЯ.
Коні зморились, дороги нема;
Дідько регочетыя, радий, стоибає,
З вітром стрибає і сміх підійма.
Ось уже близько і мила, мов чує,
Як її милий до неї спішить.
„Вас, любі коні, вона нагодує,
І поцілунком мене ощастить“.
Холодно в руки і в очах темніє.
Коні померзли, дріжать і сопуть;
Тіло од холоду стигне, коліє,
В мислях страшнії малюнки встають.
Милая довго в вікно виглядала,
„Божеж мій, Боже! Нема і нема“ .. .
Так вона милого і не діждала:
Ззіла коханого люта зіма.