Мишача рада.
„Отсе, зібрались ми, панове-громадяне,
Про от-що розсудить:
Пора-б і мишам в світі жить
Так, як живуть усі миряне
А для того нам треба положить,
Щоб був порядок в кожнім ділі —
Збірати раду що неділі…
Чи так, чи може як?..
— „Розумне діло! так, то й так!“
Гукнула разом вся громада,
— „А щоб була доладня рада,
Старий Пацюк кричить,
„Закон постановить:
Пускать на раду всіх хвостатих,
А куцих не пускать,
Бо хто не був в руках проклятих,
З того добра не ждать!
Чи так? рішайте коли чули!“…
— „Так тому й буть!“ усі гукнули:
„Так!.. куцих не пускать!“…
Мишва таку приміту знає:
У кого довший хвіст — той розум більший має,
А хто свій хвіст ізбув,
Той дурнем всюди був —
Чи то в якій-небудь пригоді,
Чи на війні, чи у поході. —
От, через тиждень, в темну ніч,
Справдилась Пацюкова річ:
Була між ними перша рада.
Зібралася, як слід, уся громада;
Посіли; гомонять…
Аж гульк — і куций є між ними…
Ну, що́ його робить з дурними?
Ну, як утерпіть — не сказать?…
Пацюк углядів молоденький
Та зараз дядька штовх тихенько:
„А що́-ж це“, каже, „як це так?
Відкіль це взявся неборак?
Чому-ж йому ніхто не вкаже?
Та це вже, справді, сором, глум!“
— „Цить, язикатий!“ дядько каже:
„Бо то-ж мій кум“…