Дивлюсь: схилившись над сохою,
Працює ратай на риллі;
Працює мовчки, хоч порою
Нудьга, злигавшися з журбою,
Мигає в його на чолі.
В ярмі скорбот, нужди, неволі
Важке він тягне „житіє“
І, затаївши в серці болі,
Не нарікаючи на долю,
Оре він поле — не своє…